На багатих чорноземах України вмирали… Вмирали у полі, на дорозі, під тином. Вмирали поодинці та сім’ями. Вмирали цілі села і славні козацькі роди. Голод забирав тих, хто заради шматка хліба не виривав окрайця з голодних дитячих ротів, не стежив, не доносив на брата, не вмів торгувати совістю.
Щороку Україна прихиляє коліна
перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років. Голод 1932 – 1933 років став для
українців тим, чим був голокост для євреїв. До цього небаченого за історичними
мірилами голоду держава штовхала село, що відмовлялося прийняти колгоспну
систему з самого початку колективізації. У 1930 році в Україні було заготовлено
400 млн. пудів хліба, у 1931 р. – 380 млн. пудів.
22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини — 1 тисяча, щохвилини — 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.
В нашій бібліотеці організовано виставку-реквієм «Свічка пам’яті бринить сльозами».
Щороку в Україні у четверту суботу листопада на пам’ять про тих людей, які померли з голоду, запалюють свічки. Долучіться до національної акції запали Свічку Пам’яті. Залишіть вогник Пам’яті на підвіконні. Наш Святий обов’язок не дати згаснути полум’ю Пам’яті.
Коментарі
Дописати коментар